ТУБЕРКУЛЬОЗ ЯК ПСИХОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМА
Туберкульоз є важкою інфекційною хворобою, котра впливає на психіку пацієнтів. Для повного видужання, окрім режиму та медикаментозного лікування, велике значення має мотивація хворого до видужання. Проблеми, як правило, виникають у так званих дезадаптованих верств населення, які ще на момент встановлення діагнозу мають ряд психосоціальних особливостей, що не дають їм змоги адаптуватися в сім’ї та на роботі, мати можливість впоратися із хворобою. Це – люди із негативним життєвим досвідом, дуже часто зневірені в житті, людях, або ті, котрі з різних причин втратили житло і рідних.
Такі пацієнти часто радіють діагнозу «туберкульоз», оскільки він дає їм можливість отримати на деякий час дах над головою та їжу, - в умовах стаціонару. Часто такий діагноз дає змогу отримати певну групу інвалідності та соціальні виплати. Тому таких хворих переконати приймати протитуберкульозні препарати є дуже важко, іноді неможливо. Часто такі хворі переривають курс лікування. Причини припинення лікування: брак віри в одужання, прагнення до вільного способу життя, зловживання алкоголем, байдуже ставлення до свого здоров’я тощо.
Психологічні стани, що розвиваються при туберкульозі, можна умовно поділити на психогенні, пов’язані із фактом виявлення хвороби, та органічні, що розвиваються у структурі самої хвороби. Також необхідно взяти до уваги наявність групи ризику із психологічними порушеннями в анамнезі: черепно-мозкові травми, органічні захворювання головного мозку, алкогольна та наркотична залежності, патологія ендокринної системи, конверсійні розлади. До психологічного симптомокомплексу, що найчастіше зустрічається у клініці туберкульозу, входять: 1. Астенічний синдром —як психогенно-реактивна астенія (грецькою мовою astheneia —безсилля, слабкість), що виникає на фоні відносно благополучного фізичного стану, так і екзогенно-органічні астенічні стани, що виникають у міру прогресування захворювання і є одним із основних симптомів при туберкульозі легень. Найбільш типова соматогенна астенія. Вона виявляється значно раніше за будь-яку іншу симптоматику. Основні скарги в цей період: млявість, слабкість, підвищена виснаженість, наростаюче зниження працездатності як розумової, так і фізичної, підвищена дратівливість, вегетативні порушення. 2. Депресивний синдром спостерігається, як правило, в легкій формі, хоч розвиток симптоматики туберкульозу, безробіття, обмежена соціальна підтримка обтяжують цей синдром. Депресивні реакції найчастіше виражені пригніченим станом, що нерідко супроводжується відчуттям тривоги, неспокою, пов’язаних із захворюванням; думками про безнадійність, приреченість свого стану; занепокоєнням і страхом не тільки за своє здоров’я, але і за здоров’я близьких людей, особливо дітей. У таких випадках депресивні реакції можуть супроводжуватися ідеями самозвинувачення і самоприниження. Іноді ці реакції досягають рівня вираженої реактивної депресії із суїцидальними думками і спробами. Часто буває важко диференціювати депресивні та астенічні порушення, у таких випадках використовують термін «астено-депресивний синдром». 3. У хворих на туберкульоз доволі часто спостерігається ейфорія, тобто невмотивовано гарний настрій, що не відповідає важкому загальному стану людини. Пацієнти стають добросердними, надзвичайно товариськими, багатослівними, рухливими, будують нереальні плани. Їм властива переоцінка своєї особистості, власних здібностей і можливостей, брак критичного ставлення до власного хворобливого стану. Характерно, що такі стани можуть змінюватися дратівливістю аж до агресивних спалахів або байдужістю, так само як рухове занепокоєння — швидкою стомлюваністю і виснаженням. Вважають, що поява ейфорії, особливо при тяжких соматичних симптомах, є несприятливою ознакою, бо зазвичай свідчить про погіршення стану, пов’язаного з наростаючою кисневою недостатністю мозку. 4. Спостерігаються також (особливо при інтоксикації) апатія, байдужість.
Основні завдання психологічної реабілітації хворих на туберкульоз легень:
-
діагностика особливостей соціально-психологічного статусу захворілої людини;
-
допомога пацієнтам у виробці моделей конструктивної поведінки на етапі адаптації до стаціонарних умов;
-
корекція неадекватних типів відношення до хвороби;
-
укріплення співпраці із лікуючим лікарем, формування оптимістичного ставлення до процесу лікування;
-
зменшення страху, тривоги, невизначеності та інших негативних емоційних реакцій, підтримка у пацієнта відчуття контролю за тим, що відбувається;
-
профілактика нозогенних розладів;
-
навчання пацієнтів прийомам психологічної самодопомоги;
-
формування адекватного ставлення до реакцій організму на прийом протитуберкульозних препаратів;
-
створення мотивації щодо обговорення та усвідомлення психологічних причин, які сприяють виникненню туберкульозного процесу.
Остапов В.В. За даними ЦГЗ.
