Історична довідка

Перша згадка. Історія.

Село Олеша розташоване серед лісів у долині за 4 км від Дністра і 16 км від Товмача (Тлумача) та 39 км від залізничної станції у м. Івано-Франківськ(Станіслав) і було до другої світової війни одним з найбільших сіл і містечок Товмаччини.

Вперше село Олеша згадується в Галицько-Волинському літописі від 1205-1292 рр.

Краєзнавці, місцеві історики уже не можуть дійти спільної думки: від чого пішла назва села. Одні доказують, що все пов'язане з першожителем Олеші, чоловіком на ім'я Олекса, котрий оселився в мальовничому кутку, серед лісів, а згодом і започаткував тут невелике поселення, інші, опираючись на перекази старожилів, твердять, що усе розгорталось зовсім інакше.

Поодинокі оселі з прадавніх часів були у довколишніх лісах. І хтозна, чи колись об'єднались би, якби під час одного з переходів краєм монголо-татарська орда не завернула в олешанські ліси. Багато людей полягло тоді, ще більше потрапило в неволю. Заховався поміж кам'яними скалами один лише чоловік. Коли з сусідніх сіл прибігли люди з вилами, сокирами, аби допомогти лісовим мешканцям боротись проти орди, побачили на місці хат лишень згарища. Та й стали питати того чоловіка, хто він такий і як зветься.

- Оле, - і приклав палець впоперек губ, мовляв, вороги ще не далеко пішли і застеріг - ш-ш-а.

Пішли оборонці доганяти монголо-татар, а коли вернулись, то ті місця, де були хати, стали називати "там, де Оле... і ш-ш-а ".

Цікаві і різні ці легенди. Та є у них і спільне. Справді у сиву давнину село могло бути назване іменем якогось чоловіка: його володаря чи засновника. Цієї ж думки дотримується і автор кількох монографій досліджень про походження населених пунктів Покуття Д.Г.Бучко. Він впевнений, що назва села походить від старослов'янського наймення Олех, Олеховь.

Так воно, як у легендах чи як у наукових працях судити важко. В єдиному можна бути впевненому: за усі роки в Олеші було і є чимало людей, котрі своєю працею, вписували рядок у історію села, починаючи з давньої руки першожителя. Непереконливою вважаємо етимологію ойконіма від апелятиву ОЛЬХА - праслов'янське, оскільки суфікс -jе не приєднувався до основ на а. Важко погодитись з твердженням, що ойконім Олеше походить від апелятиву ОЛЕШЬЄ "вільховий ліс", "болото, яке заросло кущами, рідким рідкостійним лісом", оскільки апелятив з наведеним значенням не підтверджується документально, а встановлено на основі апелятиву ОЛЕШНИК, ОЛЕС, ОЛЬШАНИК.

Археологічні та історичні дослідження свідчать, що територія села була заселена ще в доісторичний період. Це підтверджують знайдені археологами залишки стоянок стародавніх людей. Найдавніші з них мають вік близько 100 тисяч років. Крім того багато археологічних пам'яток знайдено на території навколишніх сіл. В селі Долина знайдено кам'яну сокиру, вік якої близько 100 тисяч років. В селі Буківна виявлено стоянку епохи палеоліту, що датується 100-40 тисяч років тому. Пам'ятки комарівського типу виявлено в селі Пужники. Там знайдено кельтську сокиру. На полях села Озерян знайдено два вироби з бронзової бляхи, представлені на Міжнародній археологічній виставці в Парижі в 1879 році.

Населення зайшло на територію села із південно-східного напрямку, рухаючись вверх проти течії Дністра. В кінці кам'яного віку на початку III тисячоліття до нашої ери на території села, як і на території області в цілому, оформилась культура стародавніх землеробів, відома під назвою трипільської. Ці люди відомі під назвами дуліби і тиверці. В кінці IX ст. ці землі входили до Київської Русі. З 1084 року територія області була розділена на удільні князівства Ярослава Мудрого. У 1141 році утворилось Галицько-Волинське князівство, до якого увійшли землі теперішньої Олеші. Зазнаючи нападів угорців, орд Батия, поляків, воно проіснувало до 1349 року, а в 1387 році повністю перейшло під владу Польського Королівства. Під час першого поділу Польщі в 1772 році землі області, а отже і села, відійшли до Австрії і разом з польськими територіями були штучно об'єднані в королівство Галіції і Володимирії. Землі нашого села увійшли до Станіславського округу.

За переказами, Олеша почала заселюватись зі сходу - від Ісакова і Живачева. Там протікав великий потік, з трьох сторін поселення обступав ліс і тому населення мали змогу вести домашнє господарство. Відомості про село збереглися в Актах Тродських та Земських за 1485 рік. В цьому документі, зокрема, зазначено, що "знатний Іван Рицар зі сторони вельмишановного старости почав розправу проти Андрія Свірського з Дорожного. Із половини Грушки, Олеші, Бортник та інших сіл на несплату королівських доходів і задерження застав".

Галицько-Волинський літопис свідчить, що в кінці жовтня 1219 року недалеко міста Толмачок відбувся бій між князем Данилом Галицьким і його ворогом Янцем, воєводою Олекси Всеволодовича. Хоч Данило був ще молодим, але мужньо боровся. Янцьо втік, бо мав доброго коня і його не міг догнати Данило. Пізніше Данило з дружиною дійшов до міста Кучелмина (тепер Чернівецька обл.), де шукав броду через річку Дністер. Військо не мало запасів продуктів. В цей час по Дністрі пливли човни торговців з Олешшя, котрі везли товар в Крим. Вони щедро нагодували воїнів хлібом, рибою, вином і своїми човнами перевезли князя і воїнів на другий бік. Досліджуючи Галицько-Волинський літопис, Т.Сурак знайшов помилкове твердження давнього місцезнаходження города. Олешшя, котре подає дослідник історії М. Бельський. Цей науковець причислив це місто аж до Великопотьомкінського острова на річці Дніпрі. Таке пояснення Т. Сурак вважає нелогічним, бо князь Данило, як свідчить літопис, був біля річки Дністра, а не Дніпра. На думку Т.Сурака Олешшя було розміщене недалеко нинішнього села Олеша Тлумацького району. Місце, де стояв древній город Олешшя зберегло назву "Городище" аж до сьогоднішніх днів.

Це місце манить до себе з одного боку ріки дикими скалами, печерами, келією монахів, а з другого - дикоростучими травами і квітами.

Так що нині жителі села Олеші повинні знати, що їхні предки успадкували від давнього міста Олешшя - міста, в якому жили знамениті купці, котрі торгували з далекими містами Криму.

Перші відомості про чисельність Олеші знайдено у метрикальному списку від 1743 року. Там задокументовано прізвища 431 олешанця, котрі жили на той час у 107 оселях. Через два з половиною століття, в 1900 року за даними Шелематизму кількість жителів села збільшилась до 3505 чоловік, а в 1934 році - до 5381. Серед них було 105 поляків і 5 євреїв. Нині це одне з найбільших поселень району.

Наприкінці століття Олеша мала 6000 моргів землі, в тому числі 1000 моргів лісу. За статистичними даними Станіславського воєводства від 11 липня 1934 року її вже налічувалось 1835 гектарів, 345 з яких належало Мозесу Бергману.

До 1939року в с. Олеша діяла грекокатолицька церква. З приходом «визволителів» церква стала православною церквою Московського патріархату.

В 1990р. відбувся поділ віруючих на дві громади: УПЦ Московського патріархату і УГКЦ. В 1991р. громада УПЦ почала будувати храм, який був закінчений в 1993р.

В 2002р. згоріла церква УГКЦ, храм якої було відбудовано у 2010 році.

В даний час в селі діють дві церкви: УГКЦ і УПЦ Київського патріархату.