Окиснюваність води
Окиснюваність води – це величина, яка характеризує сумарний вміст у воді органічних речовин та легкоокиснюваних неорганічних домішок (сірководню, сульфітів, сполук заліза ІІ та ін.). Органічні речовини надходять у водойми головним чином з дощовими і талими водами внаслідок розвитку рослинних і тваринних організмів, розмиву русел водостоків, скидання стічних вод.
Окиснюваність характеризується кількістю кисню, необхідного на окиснення органічних та легкоокиснюваних неорганічних домішок, які містяться в 1 дм3 води, і визначається в мгО2/дм3.
Для чистих поверхневих водойм величина окиснюваності коливається в межах 2...8 мгО2/дм3. Найменші значення характерні для артезіанської води – до 2 мгО2/дм3. Річки з болотним живленням відрізняються значним ступенем окиснюваності води.
Окиснюваність – важливий показник гігієнічної характеристики води. Раптове його підвищення у джерелі, як правило, свідчить про забруднення стічними водами і необхідність вживання заходів щодо санітарної охорони водойми.
Визначення окиснюваності ґрунтується на реакції органічних сполук із окиснювачами, в результаті якої встановлюють кількість окиснювача та еквівалентну йому кількість кисню, витрачених на окиснення цих сполук.
Повнота окиснення органічних речовин залежить від виду окиснювача, що був застосований. Найчастіше для цього використовують перманганат або дихромат калію. Відповідно розрізняють перманганатну та дихроматну окиснюваність.
Перманганат калію (КMnO4) окиснює не всі органічні речовини, що є у воді, при цьому ступінь їх окиснення різний. Тому перманганатна окиснюваність дає умовне уявлення про наявність у воді органічних домішок і може використовуватись для аналізу питної і мінеральної води, мало забруднених поверхневих вод та для порівняння якості води у різний час або в різних місцях водойми. Позитивною рисою методу є порівняно швидке отримання результату.
Для характеристики стічних вод та природних вод, забруднених стоками, визначають дихроматну окиснюваність. Вона більш точно характеризує вміст органічних забруднень, оскільки дихромат калію окиснює близько 90% присутніх у воді органічних речовин.
Дихроматну окиснюваність ще називають хімічним споживанням кисню (ХСК), тому що вона характеризує вміст усіх органічних речовин у воді, в тому числі важкоокиснюваних.
Частіше для характеристики ступеню органічного забруднення водойми та стічних вод визначають біохімічне споживання кисню (БСК).
БСК – це кількість кисню, яка витрачається в певний проміжок часу на окиснення домішок води при перебігу в ній біохімічних процесів. В даному випадку окиснювачами є бактерії, які використовують органічні речовини як джерело живлення і енергії.
БСК характеризує вміст у воді біорозкладних речовин, тобто таких, що можуть бути окиснені біохімічним шляхом. Цей показник якості застосовують при аналізі стічних вод для визначення можливості їх біохімічної очистки: вміст біорозкладних речовин у стічних водах має складати не менше 70% від загальної величини органічного забруднення.
Визначення перманганатної окиснюваності ґрунтується на окисненні органічних речовин, що присутні у пробі води, перманганатом калію в кислому середовищі з кип’ятінням.
Згідно ДержСанПіНу України 2.2.4.171-10 перманганатна окиснюваність питної води не має перевищувати 5 мгО2/дм3.
Біолог санітарно-гігієнічної
лабораторії Івано-Франківського
районного відділу ДУ «Івано-Франківський
ОЦКПХ МОЗ»
Оксана ПИВОВАР
